СПІТЕ, ДІТИ, СПІТЕ, ЛЮБІ...

ДОДАТКОВО

Впродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. Та все ж злочинному режиму не вдалося приховати акт геноциду проти українського народу. З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні після 1991 року. З того часу українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору. Поряд із вивченням історії Голодомору розгортається рух за увічнення пам’яті загиблих, складання списків жертв, збір спогадів і свідчень очевидців, яким вдалося пережити трагедію. Результатом зусиль громадськості і держави стало визнання Голодомору актом геноциду низкою іноземних держав і міжнародних організацій.

У 1993-му вперше на державному рівні відзначені роковини Голодомору – через 60 років після трагедії. 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом.

2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. Фактично ж це був акт примусу й залякування селян, відповідь на непокору й опір українців політиці насильницької колективізації.

Досі не віриться, що в найбагатшій житниці великої країни зник хліб і люди залишились без зернини… вимирали родини й цілі села. Смерть чигала на шляхах, на полі, по хатах. ЇЇ кістлява рука, здавалося, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. Україна перетворилася на суцільну могилу. У світі не зафіксовано голодомору, подібно до того, який випав на долю наших земляків.

Саме за цей менш ніж календарний рік (1932 – 1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих і вичерпного поіменного списку жертв, але можна припустити, що було не менше, як 4 мільйони. Найвразливішою категорією жертв Голодомору стали діти. Згідно із дослідженнями українських демографів, у той час померло понад 1,5 млн. хлопчиків і дівчаток віком до 10 років. А скільки ж їх зовсім не народилося…

Вшановуючи пам'ять безневинно закатованих голодом земляків, на території Кардашівського старостату відбувся мітинг-реквієм «Біль душі і пам'ять серця», за участю представників місцевого самоврядування та громадськості. Також меморіальні заходи проводилися всіма закладами культури та освіти Чернеччинської сільської ради, адже кожне людське життя - найсокровенніший дар Божий і тому має зберегтися в пам’яті поколінь прийдешніх, нинішніх та майбутніх…

Пам’ятаймо про них завжди. І нехай отой вогник свічечки, який кожен свідомий українець сьогодні запалить на своєму вікні буде яскравим спомином про тих, кого в ті страшні роки не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…